Сценарний план класичної казки: ґендерний аспект
Дошкільний та молодший шкільний вік (до 10 років) є надзвичайно чутливий до зовнішніх подразників, піддатливий до емоційного впливу. Розібратися у тому „що добре, а що погано”, тобто як годиться, а як не варто поводитися хлопчикові чи дівчинці, допомагає дитині казка, яка програмує певний стиль поведінки майбутніх чоловіка і жінки. У світ маленької дитини входить зміст художнього твору, його звуковий склад, яскравий, образний малюнок і, звичайно, музика маминого голосу. Рима віршів, їх мелодійність збуджують емоції малюка, роблять його сприйнятливішим до закладеного в цих творах змісту. Слово – один з найсильніших подразників психіки.
Родинні читання дають малюкові змогу поки-що подумки брати участь у житті казкових персонажів, ставати на бік добрих і мужніх, співчувати скривдженим. Важливо, щоб син чи донька не просто "проковтнули" прочитане, а й пропустили його крізь себе. А для цього ми, дорослі, допомагаємо їм краще усвідомити поведінку героїв, переглянути й прокоментувати малюнки, загострити увагу на моральних якостях дійових осіб.
Коли читають хлопчикові про мужність Івана-царевича, він подумки ототожнює себе з ним, його подвигами, а дівчинка уявляє себе красунею-царівною, такою ж ніжною, лагідною та вірною як героїня казки. Усе залежить від того, хто за статтю герой і якими позитивними рисами він наділений. Моральні норми, якими керуються у вчинках літературні герої та етичні орієнтири статевої поведінки є значущі для дитини і вона прагне наслідувати своїх героїв. Так мужність і жіночність втілюються в уяві дитини в конкретних діях і вчинках.
Формування сценарного плану життя
З дитинства ми засвоюємо більшу частину наших установок та стереотипів (у тому числі й ґендерних), формуємо власне уявлення про світ. Це відбувається через спілкування з дорослими та ровесниками, через мас-медіа та велику роль відіграє у цьому процесі дитяча казка. У кожного з нас є улюблена казка, є улюблений герой.
Ерік Берн, відомий американський психолог, вважає, що наслідуючи улюбленого героя, дитина вибудовує свій життєвий сценарій та дотримується його, підрісши. Малюк запозичує у казкового героя манеру взаємодії зі світом, його установки. Простіше кажучи, він ідентифікує себе з героєм казки: “Дитина обожнює міфи й чарівні казки, вірить, що саме таким і був, чи міг би бути світ. Тому можна зазначити: плануючи власне життя, діти часто слідують за сюжетом улюбленої історії. Не дивно, що ці плани можуть зберігатися і у двадцять, і у сорок, і у вісімдесят, пануючи навіть над здоровим глуздом” [1, 222].
Думка про те, що людське життя часто має за зразок міфи, легенди й чарівні казки засновані на ідеях Юнга та Фрейда.
Сценарії зазвичай народжуються з дитячих ілюзій, які не зникають і протягом усього життя. Як це відбувається? Сюжети та герої живуть в казках та історіях книжок, які дитина читає сама, чи які читають (розповідають) йому дорослі авторитетні люди – батьки, родичі, вихователі. Процес читання казки сам по собі реалістичніший і захопливіший, ніж вже розказана казка. Що ж відбувається з дитиною після слів: “я розповім тобі казку…” – і миттю, коли казка завершується: “…ну, ось і все”? В цей час життєвий план набуває плоті, бо прочитана казка дає йому “кістяк”.
В сценарій входять усі частини казки:
герой, на якого дитина хоче бути схожою;
антигерой (злодій), який може стати взірцем, якщо дитина знайде йому виправдання;
тип людини, що втілює у собі взірець, якого дитина хоче наслідувати;
сюжет – модель подій, що дає можливість переключитися з однієї фігури на іншу;
перелік персонажів, що стають причиною переключення;
набір етичних стандартів, що зазначають, коли варто сердитися, а коли ображатися, коли почуватися винним, а коли торжествувати.
Якщо обставини складуться певним чином, то життєвий шлях людини може відповідати сценарному плану життя, що сформувався ще в ранньому дитинстві.
“Вибір і фіксація позицій відбувається у людини значно раніше, ніж людина набуває достатній життєвий досвід і ясність думки, щоб зрозуміти якими серйозними зобов'язаннями себе зв'язала” [10, 36].
З вищесказаного випливає, що програмування в основному відбувається в негативній формі. Батьки забивають голови дітей обмеженнями (але й інколи дають дозволи). Заборони утруднюють пристосування до певних обставин (вони неадекватні), а дозволи надають свободу вибору. Дозволи не приводять дитину до біди, якщо, звісно, не несуть примусово-наказової форми. “Справжні дозволи – як пояснює автор, – це звичайне “можна”, як, наприклад, ліцензія на риболовлю. Дитину ніхто не примушує ловити рибу. Хоче – рибалить, не хоче – не рибалить. Йде з вудками до води, коли їх подобається і дозволяють обставини” [10, 235].
Тому хочеться підкреслити: бути гарною (так само, як мати успіх) – це питання не анатомії, а батьківського дозволу. Такий дозвіл закладається в дитячих казках і надається дитині в ранньому віці
Виникає логічне запитання: чи в усіх є сценарій? Ерік Берн вважає, що ключем до сценарію є дозвіл. Чим більше у людини таких дозволів, тим менше вона зв'язана з сценарієм. І навпаки, чим жорсткіше підкріплюються сценарні директиви, тим менше людина здатна вийти за межі сценарію.
Далі ми спробуємо згрупувати класичні казки за сценарними планами.
“Народитися королівною”
Стереотипна мрія кожної жінки – чарівний принц на білому коні (іншими словами переможець), а для чоловіка – справжня королівна. Знайти таку жінку прагне кожен чоловік, особливо, коли він принц з казки Г.-Х. Андерсена “Принцеса на горошині” [2, 37]. Йому так хотілося взяти собі за жінку “справжню принцесу”, що в пошуках її він об'їздив увесь світ, але такої не знайшов. Принцес насправді було багато, але він сумнівався у справжності претенденток. Доля йому посміхнулася… і прожили вони довго й щасливо. Але що воно таке та “справжність”? Ось що: “Вона відчула горошину через сорок перин і пуховиків – такою делікатною особою могла бути лише справжня принцеса” [2, 38].
Модель фемінності, яку пропонує нам О. Кісь [3] і яка підходить за ознаками до цієї групи, має назву Барбі. За нею існування жінки схоже на життя лялькового персонажу з таки ім'ям, проте є насправді об'єднаним образом жінки, спосіб життя якої нагадує нарцистичне існування гарної та дорогої ляльки. Вона вимагає до себе відповідного середовища та атрибутів, щоби врешті-решт виконати своє головне призначення – знайти свого власника чоловіка. “Тіло Барбі є об'єктом чоловічого естетичного та еротичного задоволення. Так чи інакше, жіноче тіло призначене для того, аби бути використаним – чи то конкретним чоловіком, чи патріархальним суспільством (державою, нацією). Характерною є відсутність інтересу до жіночої особистості її власних потреб, інтелектуального потенціалу чи творчих здібностей” [3].
Тіло – це головна цінність жінки, мета якої здобути чоловіка. Відтак слід навчитися бути приємною і корисною для нього. Схожою на милу ляльку Барбі є усім відома андерсенівська “Дюймовочка” [2, 44]. Настільки розгорнутої та досконалої класифікації чоловічих образів у чарівних казках годі й шукати. Найпершим претендентом на руку та серце Дюймовочки став місцевий жаб – “бридкий” та “огидний”. Другим – безхарактерний майський жук, що не міг відстояти право на власний вибір і легко підпадав під вплив “комашиної громади”, боявся її осуду і тому кинув на призволяще нещасну дівчину. “Дюймовочка почала плакати через те, що вона така потворна, бо навіть майські жуки не захотіли лишити її в себе” [2, 47]. А на справді дівчинка була чарівним, ніжним і лагідним створінням, як пелюстка троянди.
Третім кавалером став багатий, вчений, але нудний та цинічний старий кріт. То не біда, що сліпий та не може побачити Дюймовочку в усій красі, але ж не глухий. Тому дівчині була дана настанова від лісової миші: “От якби тобі пощастило вийти за нього заміж! Ти б зажила на славу! Лихо в тому, що він сліпий і не може бачити тебе; але ти розкажи йому найкращі казки, які лише знаєш” [2, 48]. Словом, бути чарівною і ніжною та розказувати багатим дядечкам казки – усе, що потрібно знати й уміти красивій дівчині типу Барбі.
І лише після рішучого протесту, після втечі, Дюймовочка знайшла своє омріяне щастя: “маленького хлопця, білого, прозорого, ніби кришталевого, із золотою короною на голові” [2, 52].
Мета досягнута. Як не крути, скільки не втікай, але усім жінкам таки доведеться вийти заміж. Проте Барбі мають привілей – свою виняткову красу та право вибору чоловіка.
Дюймовочка – образ об'єднаний. Це Барбі, і невинне “гидке каченя”, яке, після суворих поневірянь, знаходить свою “зграю лебедів”.
Аналогом вічної краси, – як стверджує Ерік Берн, – є казка “Спляча красуня” [1, 190]. Єдине неймовірне, чого не може трапитися в реальному житті – це те, щоб ніхто не старів і не змінювався протягом багатьох років. Це і є справжня ілюзія. Саме та, на якій будується сценарій, в основі якого лежить обов'язкова поява прекрасного принца. Така ілюзія затягнутої юності – дочка ілюзії безсмертя.
“Дівчині з таким сценарним планом все ще буде здаватися, що їй п'ятнадцять, а не тридцять чи п'ятдесят років і ніби все життя ще попереду. В реальному житті таку дівчину майже неможливо переконати в тому, що “принци” – це вже не ті молоді люди, про яких вона мріє, вони давно стали “королями”, а це вже не так цікаво для неї” [1, 190].
Для досягнення життєвого успіху Барбі (або Королівна) має бути вродливою, стрункою, молодою, гарно вбраною, веселою, поступливою (зверніть увагу, такими рисами наділені майже всі образи Принцес в сучасних та класичних казках), а ще вони часто розбещені. А тому, як правильно жити їх вчить саме життя в образі чоловічих персонажів. Чоловік, ніби контроль і оцінка для жінки, як у казці Андерсена “Свинопас”. Але чоловік має бути авторитетним – принцом, нехай і бідним, нехай із маленьким-премаленьким королівством, але самовпевненим і амбітним. Таким, що зможе провчити вередливу принцесу і у відповідну мить (коли він досягне її руки, хоч і нечесним шляхом, переодягшись пастухом свиней) сказати: “Я зневажаю тебе! Ти не захотіла вийти за чесного принца! Ти не оцінила солов'я та розу [подарунки], а свинопаса цілувала за іграшки! Так тобі й треба!” [2, 120].
Від самого початку він не був упевнений, чи захоче вона його за чоловіка (а вона не захотіла), але амбіції взяли вгору і згодом свою поразку він перетворив на її покарання.
“Із грязі – в князі”
Сценарний план класичних казок, яких можна віднести до цієї групи, дуже схожий як для чоловічих, так і для жіночих персонажів. Це шлях невдахи-дурника або бідної сироти до успіху. І при цьому тут існує вагома відмінність, на якій ґрунтується різниця ґендерних ролей сучасного патріархального суспільства.
Зупинимося спочатку на чоловічих персонажах. Казка Ш. Перро „Кіт у чоботях” [4] одна із найпоказовіших прикладів сценарного плану, за яким молодший син (або просто бідний чоловік), нічого не роблячи, отримує королівство і королівну за дружину. Всю „брудну” роботу в казці виконує Кіт. А у підсумку зробленого: „Принцесі сподобався гарний хоробрий хлопець. Невдовзі вони побралися і жили щасливо у своєму королівстві” [4, 18]. У казках „Ох” [5], „Кресало” [6], „Летючий корабель” [7], „Золота гуска” [8] головним героям, а це чоловіки, у досягненні успіху допомагають магічні сили. Герої не розраховують на себе, а лише на випадок. Найчастіше – це хлопці-дурники, що лежать на печі і все їм вдається. Подібний сюжет зустрічається в народних казках (ледащо з казки „Ох” та дурник у „Летючому кораблі”); в казках закордонних авторів (Андерсен, брати Грім, Перро тощо) це молоді люди, що працюють: лісоруб, хоч теж дурник (у „Золотій гусці”) чи ті, хто вже відслужив (солдат повертається з війни у казці „Кресало”).
Магічні сили у кожного героя свої. У сеньйора де Карабаса – Кіт у чоботях, у молодшого сина Дурника („Золота гуска”) – протеже, чарівний дідусь, що роздає добрим та щирим юнакам (чомусь названих у казках романтичними дурниками) поради у пошуку щастя. А щастя полягає в тому, щоб завоювати королівну (пройшовши додаткові випробовування, які, до речі, й проходить чарівний дідусь) та королівство.
Такий само чарівний дідусь з 'являється в казці „Летючий корабель” і допомагає героєві з порадами. А всю тяжку роботу зробили за нього його друзі, які теж володіють неабиякими здібностями. Скороход набрав цілющої води, але по дорозі заснув, а Слухало прислухався і почув, що той спить, тоді Стрілець розбудив його стрілою. Об'їдайло з Обпивайлом об'їли і обпили короля, а Морозко рятує його від чавунної бані. Стала у пригоді й чарівна в'язка дров, яку герой розкидав і вона перетворилась на військо. Дуже зручно користуватися магічними благами цього чарівного світу казки.
Ледачий син із казки „Ох” боровся проти свого вчителя-наставника Оха і переміг його теж своїми містичними здібностями. Він перетворювався то конем, то окунем, то гранатовим перснем, який знайшла не хто-небудь, а сама царівна, що закохалася в парубка і вийшла за нього.
Бравий солдат із казки Андерсена „Кресало” користується чарівним відьмацьким кресалом, щоб розбагатіти, побачити королівну, уникнути страти і захопити владу насильницьким шляхом. А народ, який втратив короля, злякався і крикнув: „Солдате, будь нашим королем і візьми собі за дружину королівну” [2, 27].
Усі проаналізовані класичні казки, головними героями яких є чоловік, цікаві, різноманітні за сюжетом із фантастичними пригодами, в той час як казки з жіночими головними персонажами – однотипні. На прикладі однієї „Попелюшки” Ш. Перро [9] можна простежити сценарний план й інших казок („Крихітка-Хаврихітка” [10], „Мороз Іванович” [11], „Біляночка та Зоряночка” [12], „Дванадцять місяців” [13] тощо).
Проаналізуємо „Попелюшку”. Те, що відбувається у казці з головною героїнею, відомо всім. Попелюшка страждає, терпить приниження і в кінці отримує нагороду у вигляді корони й чоловіка принца. За що?
Розглянемо основні якості героїні. Це терпіння, сумлінність, скромність, повна покірність. Попелюшка (як і Крихітка-Хаврихітка, Біляночка та Зоряночка та інші дівчатка-сироти) все уміє робити по господарству швидко й акуратно. Знущання злої мачухи та її дочок пішли бідоласі лише на користь: вона навчилася бути ввічливою, не сперечатися, виконувати все, що їй накажуть. У неї немає й краплі норовливості.
Вона ніколи не йде проти волі мачухи. Коли приходить хресна – добра чарівниця – і дає Попелюшці можливість потрапити на бал, але суворо наказує повернутися до півночі, дівчина тим більше не може не послухатися. Вона трішки запізнюється лише тому, що надто захопилась розкішшю балу та принцем.
Саме ці чесноти, як терпіння, покірність, повний послух приносять Попелюшці (та іншим героїням) успіх в житті. Магічні сили у казках цього типу відіграють опосередковану роль.
Мораль – роби те, що тобі кажуть старші і не жалійся, тоді фортуна посміхнеться тобі. Неозброєним оком помітно, що в казці визнається авторитет старших.
Що стосується негативних персонажів казки, мачухи та її дочок, то вони наділені такими якостями: норовливість, зарозумілість, зухвалість, нахабство, грубість, брутальність, самовпевненість, хитрість, ініціативність. Ці якості оцінюються негативно для жінки, але позитивно, якщо вони стосуються чоловіка. Крім того, жіночі персонажі пов'язані з такою рисою як незалежність, це часто зустрічається і в народних казках. Адже мачуха не знаходиться під контролем свого чоловіка, батька Попелюшки. Навпаки, це він „під каблуком” у жінки і не може захистити єдину донечку. Тобто потакає злу. В казках чоловік, який не здатен підкорити жінку, не лише слабкий, але є посіпакою зла.
Сценарій будь-якої злої мачухи полягає в тому, щоб зробити невдахами рідних дітей, а переможницею – чужу доньку.
Головна смислова домінанта образу Берегині, яку запропонувала нам О. Кісь [3] і який відповідає сценарній схемі „Попелюшки”, є роль господині дому, опікунки родини і хранительки домашнього вогнища. У згаданих вище казках знаходимо особливий акцент на важливості господарсько-виробничих функції жінки і, відповідно, особливих повноважень та певній економічній незалежності й авторитеті господині в межах традиційного селянського господарства. „Роль Берегині легітимізувала неминучу для багатьох відмову від професійної кар'єри, обґрунтовуючи це особливою суспільно-культурною місією жінки як опікунки домашнього вогнища та виховательки нащадків” [3].
Отже, ґендерна модель, що реалізується в казках типу „Із грязі – в князі” стає ясною. Чоловікові слід бути сильним, мати владу над жінками, але не варто надто перенапружуватися й бути розумним чоловіком, все одно станеться диво і кожен отримає те, на що заслуговує; а жінка повинна бути скромною, лагідною, слухняною і обов 'язково уміти обслуговувати усе господарство (й чоловіків зокрема). І лише тоді на неї чекає успіх.
Таке сприйняття світу і така модель стосунків характерна для патріархальних стереотипів. Подвійна шкода, що її завдають жіночій свідомості тексти, полягає в тому, що вони, з одного боку, пропонують консервативні ґендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї та дому), з іншого ж боку – це відбувається настільки штучно і невимушено, що на перший погляд здається нормальним, природнім процесом соціалізації людини.
“Любов перемагає зло”
До цієї сценарної групи належать казки за схожим сюжетом: героїня рятує героя, перемагаючи зло силою любові. Це казки Г.-Х. Андерсена “Снігова королева” [2, 83] та “Дикі лебеді” [2, 83].
Вони обидві об'єднані однією показовою особливістю: героїні наділені потужною силою любові, що здатна перевертати гори. Так, наприклад, Герда любила Кая як рідного брата, хоч вони й не були родичами, тому, коли він зник “вона, звісно, по усіх усюдах розшукувала його”. А коли всі рідні змирилися зі смертю хлопчика, вона, залишивши теплу домівку, кинулася рятувати Кая. Це незважаючи на те, що сам Кай дуже змінився після того, як йому до ока й до серця потрапила скалочка тролевого дзеркала. Він почав бачити і відчувати тільки погане, усе гарне й прекрасне виглядало гидким і потворним; він грубив бабусі й Герді, навчився перекривляти сусідів, акцентуючи увагу на їхніх недоліках і поганих звичках. Крім того він насміхався над Гердою, яка любила його усим серцем.
Проте усі пригоди, що трапилися з дівчиною, з натяжкою можна назвати небезпечними. Спочатку амнезія у квітковому саду бабусі-чарівниці, потім дружба з особами королівської крові, що наділили її розкішними подарунками, які згодом потрапили до рук розбійників. Від “смерті” її врятувала розповідь про загубленого названого брата, якого вона дуже любить і тому шукає. Маленька розбійниця, розчулена Гердиною історією, відпустила дівчину й чарівного лапландського оленя на пошуки Кая.
І лише мудра фінка, до якої потрапили наші мандрівники наприкінці подорожі, відкриває таємницю сили маленької Герди: “Сильніше, ніж вона є, я не можу її зробити. Не бачиш хіба, яка велика її сила? Не бачиш, що їй служать і люди і звірі? Вона ж босоніж пройшла півсвіту! Не в нас зичити їй силу! Її сила в ніжному, невинному дитячому сердечку. Якщо вона сама не зможе потрапити у володіння Снігової королеви й видалити з серця Кая скалки дзеркала, то навіть ми їй не допоможемо!” [2, 201].
Сніжне військо королеви Герда здолала молитвою “Отче наш”. З її туманного подиху, утворювалися ангели “в шоломах, з коп'ями та щитами”. А коли вона закінчила молитву, зібрався цілий легіон, що переміг снігових страховиськ.
Гарячими сльозами розтопила вона заледеніле серце Кая і вони разом вирушили додому. Тому, тільки ніжністю, добром, комунікабельністю і любов'ю можна здолати зло, пройти усі випробування і зберегти ці якості незважаючи ні на що.
Але у цій казці є кілька н'юансів. Кай став вільний ще й через те, що крижинки затанцювали від радості й самі склалися у слово “вічність”. А королева пообіцяла подарувати йому весь світ, волю й нові ковзани, якщо йому вдасця це зробити. І що сталося б з дітьми, якби королева раптово повернулася?
Снігова королева – висока і струнка жінка наділена сильною природною владою. Але її діяльність приносить лише холод, пустелю й смерть. Її поцілунок холодніший за лід і пронизує до самого серця. Але її обличчя було настільки прекрасним і розумним, що Каю вона здалася ідеалом. Порівняно з Гердою…
Головна героїня Еліза з казки “Дикі лебеді” рятувала від злих чар своїх рідних братів, яких у неї було аж одинадцять. Це була дуже гарна й дуже побожна королівна, яка, мандруючи в пошуках зачарованих братів-лебедів, зрозуміла одну істину: вода набагато м'якша за ніжні руки дівчини, а хвилі невпинно шліфують тверде каміння, тому “буду невтомно працювати!” [2, 87].
Принцесі вистачило “мужності й стійкості” [2, 91] не зронити жодного слова, відтоді як почала звільняти братів від чар (вона рвала жалючу кропиву, м'яла її в нитки і плела сорочки, з радістю переносячи біль, щоб лише врятувати братів). Навіть коли її життю загрожувала страта за відьмацтво, вона до останньої хвилини мовчки плела. Одну сорочку вона так і не доплела, тому найменший брат залишився з крилом. Не через її байдужість чи втрату стійкості й сили, а через брак часу: кат мав її спалити і тому перервав роботу.
Як стає зрозуміло, в обох історіях жіночі персонажі (Герда та Еліза) нікого не вбивали, щоб здолати зло. Злі сили, що загрожували їхньому щастю, а власне життю чоловічих персонажів, були переможені виключно любов'ю, терпінням, наполегливістю, працею, вірою в справедливість і у власні сили та самовіддачею.
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. / Общ. ред. М. С. Мацковского; Послесловие Л. Г. Ионина и М. С. Мацковского. – СПб.: Лениздат, 1992. – 400 с.: ил.
Андерсен Г. Х. Сказки и истории / Ил. М. Бирюкова. – М.: VITA, 1992. – 448 с.: ил.
Кісь О. Моделі крнструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні. – Ї. – 2003. – № 27.
Перро Ш. Кіт у чоботях: Казка. – К.: Махаон-Україна, 1998. – 20 с.: іл.
Ох: Казка / Худ. О. Ю. Демченко. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Андерсен Г. Х. Кресало : Казка / Худ. Т. Б. Зеленченко. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Летючий корабель: Казка / Худ. М. Ф. Коршунова. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Брати Грім. Золота гуска: Казка / Худ. А. В. Хмель, Г. В. Хмель. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Перро Ш. Попелюшка: Казка / Худ. В. А. Звольський. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Крихітка-Хаврихітка: Казка / Худ. С. Д. Кім. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 20 с.: іл.
Одоєвський В. Ф. Мороз Іванович: Казка / Худ. О. Б. Резаєва. – Х.: ООО „Септіма ЛТД”, 2003. – 12 с.: іл.
Брати Грімм. Біляночка та Зоряночка: Казка / Худ. М. Баликін. – К.: Махаон-Україна, 2002. – 20 с.: іл.
Дванадцять місяців: Казка / Худ. В. Анікін. – К.: Махаон-Україна, 2002. – 20 с.: іл.
Шевченко Наталія Петрівна, Аспірантка Інституту журналістики КНУ імені Тара
