23 березня 2004 року в Центрі підвищення кваліфікації при Облдержадміністрації було проведено семінар-тренінг для секретарів сільських рад (це 33 жінки та один чоловік). Тема семінару - "Паритетна демократія - політика майбутнього (гендерні аспекти)". Його провели активісти Херсонської обласної організації Комітету виборців України (ХОО КВУ) Галина Бахматова та Наталія Пятниченко (слухачка Школи державного управлінця).
Підготовлені нами матеріали для викладу та окремі думки сільських жінок, почуті нами під час дискусії, надали нам достатньо підстав для написання цього невеличкого дослідження.
Об'ємний матеріал по темі семінару було структуровано по таких розділах:
1. Паритетна демократія - поняття гендеру, паритету, гендерна термінологія, дискримінація та поняття "скляної стеля".
2. Міжнародне та українське законодавство про рівність прав жінок та чоловіків.
3. Історичний екскурс: формування гендерних стереотипів.
4. Сучасна гендерна політика в Україні.
5. Мотивація жінок до громадської активності; соціологічне опитування в Херсоні щодо громадських можливостей жінок.
На початку семінару було проведено опитування слухачів щодо їх розуміння поняття "гендер" та актуальності гендерних проблем на селі. В цілому жінки-депутати виявили знайомство з цим терміном, приблизне розуміння його та погодились з наявністю проблем жінок на селі.
Ми почали з більш детального роз'яснення терміну "гендер", автором якого була французька письменниця Симона де Бовуар і який в загальному сенсі означає поняття соціально-культурного полу (на противагу суто біологічній статі). Відомий афоризм про рівень прогресивності суспільства, який вимірюється відношенням до жінки, був колись яскраво "продовжений "одним з депутатів Верховної Ради: "Коли у нас в Україні буде 99% освічених, громадсько-активних жінок, от тоді ми й будемо думати, чи гратися в гендер, чи не гратися !.." Це українські реалії сьогоднішнього стану гендерних відносин, але політика розвивається. Нові поняття потребують своєї реалізації. Наприклад, гендерна політика - це ствердження партнерства статей у реалізації політичних цілей, методів їх досягнення в діяльності політичних структур.
Відомий лозунг "Всі рівні - всі різні", на нашу думку, передбачає таку рівність прав та соціокультурних ролей, при якій зберігається різність та повага до цієї різності між чоловіком та жінкою, до різності їх соціальних ролей, включаючи фізіологічні відмінності, базовані на статі. Різниця між особистостями однієї статі робить жінок-політиків різними між собою, потребує суто людської поваги до гідності та індивідуальності: коли Елла Памфілова, відомий російський політик у галузі соціальних програм, сказала, що вона б віддала під керівництво жінки всі силові міністерства, інша жінка-політик Ірина Хокамада скзала: "А я б їх із задоволенням взяла!" Ці дві жінки займають дуже активну громадську позицію і відіграють значну політичну роль, але їх різниця між собою не менш значна, ніж гендерна відмінність політиків різних статей.
На цій тезі ("Всі рівні - всі різні") базується ідея рівноправності, закріплена у Канадській хартії прав і свобод: жінки і чоловіки користуються однаковим статусом, мають однакові умови для самореалізації. Однак надання жінкам і чоловікам однакових можливостей, рівнозначне ставлення до них не обов'язково дає однакові результати. Сучасна концепція рівноправності визнає необхідність різного ставлення до жінок і чоловіків для досягнення тотожності результатів у окремих випадках, враховуючи різні умови життя чи для компенсації колишньої дискримінації. Таким чином, гендерна рівноправність - це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між чоловіком та жінкою і розрізненням ролей, які вони відіграють.
Рівність і різність - ці поняття як основу реальної рівноправності ми зустрічаємо, згідно останнім археологічним дослідженням (Мерлін Стоун, "Бог був жінкою"), вже в період неоліту, коли під час розкопок було виявлено поділ праці між статями, але домінування, превосходства однієї статі над іншою не було. Відношення були егалітарні, себто рівноправні, базовані на взаємо доповненні та повазі. Жінка була Великою Богинею, мала ведучу роль жриці та керівника кланів, але чоловік при цьому не був у пригніченому стані (як потім зробив він із жінкою, коли досяг володарства). Жінка при владі не могла в ті давні часи пригнічувати чоловік, бо він - це теж дитина Великої Богині, це її син. І це все відбувалося на фоні культу Великої Богині, коли влада базувалася на материнській відповідальності, а не на покорі чоловікам.
Таким чином, вже в ті давні часи, що ми звикли називати матріархатом, реально існувала паритетна демократія, партнерство, де різниця між статями (біологічна), між соціокультурними ролями (гендерна), між поділом праці не ототожнювалась з більш високим або низьким соціальним статусом: всі рівні - всі різні!
Сьогодні ми прагнемо партнерського майбутнього, рівного прадавнім тисячолітнім традиціям.
Прийнято зразком гендерного паритету вважати Швецію, де в Парламенті - 50%, а у кабінеті міністрів - 44% жінок, але політики Швеції визнають, що ситуація у Фінляндії була більш ефективною: там спочатку вирішили гендерні проблеми, а потім разом працювали над економічними досягненнями, що виявилось дуже плідним . У Швеції ж спочатку були зайняті лише розвитком економіки, при відсутності паритету у суспільстві, а лише потім дійшли до підняття гендерних питань на законодавчому рівні.
Одним з прикладів успішної жінки-політика, на мою думку, може бути діяльність Олександри Кужель, на творчій зустрічі з якою я була у 1998 році. Деякі її цікаві думки-поради я передала учасницям семінару:
- на своїй високій посаді у Києві я відразу заявила, що буду працювати як професіонал, але не дам забути нікому, що я жінка;
- у сім'ї я проти того, щоб втомлена жінка після роботи про все забувала: "тіло прийшло, тіло спить";
- жінка зробить чоловіка генералом, аби тільки він по-людськи до неї ставився:
- жінка працює ласкою, добром, розумом, серцем, професіоналізмом, їй складніше тільки в одному: вдома вставати раніше за всіх і лягати пізніше за всіх;
- коли вночі не можу заснути, чоловік каже: "Дуже тебе прошу, перестань думать о Родине".
Її політична кар'єра - це приклад ефективності політичних дій жінки як громадського діяча, саме О. Кужель відстояла введення на Україні єдиного податку для приватних підприємців, що було дуже ефективним та необхідним кроком для розвитку нашого малого бізнесу.
І ще один приклад: єдина жінка з депутатської більшості нинішньої Верховної Ради голосувала проти введення наших віск у Ірак (незважаючи на страшний тиск, який створюється на більшість ВР), бо її чоловік (або син) були в Афганістані. Чоловіки Верховної Ради проголосували "за", одним з їхніх аргументів була можливість наших солдат та офіцерів заробити великі гроші, порівняно з їх зарплатами тут. Вже після нашого семінару, на початку квітня ми дізналися, що загинув в Ірак перший український солдат (зараз їх загинуло вже набагато більше); у нього восени цього року було заплановано одруження, він не хотів воювати, але добровільно вибрав таку службу, щоб заробити гроші на весілля. Що мають відчувати мати та наречена цього солдата? І чи зрозуміють вони, що їхня трагедія сталася через те, що політики не послухали єдину жінку в українському Парламенті, яка була "проти"? Що такі трагедії будуть скрізь і завжди, поки жінок у Верховні Раді не буде необхідна для прийняття рішень більшість? І хто насправді зможе реалізувати заклик тридцятирічної давнини "Берегите мужчин!", як не жінки при владі?!
У минулому році ООН так сформулював 5 глобальних тревог людства: бідність, екологія, демографія, мир і гендер. Щоб подолати останню тревогу (а за нею вирішаться і всі інші), необхідно працювати у двох напрямках: 1 - правовий, інституційний; та 2 - світоглядний.
Кожна жінка в політиці, у громадському житті може працювати за лозунгом "To make a difference" - зміни світ на своєму місці. Саме жіночі риси у поєднанні із професіоналізмом у будь-якій сфері діяльності допоможуть ефективно досягти мети: емпатія, творчій потенціал, недерективне управління, скритий еротизм, толерантність, вміння слухати і розуміння того, що не можна перерости душевність та доброту.
Але дискримінація жінок має місце не лише в Україні, а і в розвинених демократичних державах. Наприклад, у США виникло поняття "скляна стеля", яке означає невидиму дискримінацію: жінки до певного рівня - "поверху" своєї кар'єри та громадсько-політичної діяльності може підніматися без перешкод, завдяки лише своєму професіоналізму; але незабаром вона відчуває над собою "скляну стелю", через яку видно все, що вгорі, відкриті всі можливості, та піднятися на той рівень заважає ця перегородка, її не видно, але в неї упирається голова. Жінки, що були слухачами на семінарі, посміялися з того, що на Україні ця скеля не скляна, а залізобетонна: бо і не видно, і не пройдеш.
На державній службі в нашій країні працюють 75% жінок, але тільки 4% з них - на керівних засадах. Чоловіки займають у держслужбі 25%, але 95% з них - це керівники!
Можна зробити висновок разом з Ольгою Кулачек: жінок викидають з влади.
Від гендерних стереотипів страждають і жінки, і чоловіки, і все суспільство у цілому: жінка - від зменшення цінності її ролі в суспільно-громадському житті, у владних структурах, від звички до ролі домашньої господарки та побутової прислуги; чоловік - від не завжди можливості відповідати усталеному мужньому образу сильного, здорового, спортивного, з кам'яними м'язами, який заробляє багато грошей (а якщо чоловік не накачав собі біцепси, просто гарно вчився і одержує маленьку зарплатню наукового співробітника, хіба від цього він менш цінний як особистість і не заслуговує поваги?). Американські психологи розробили теорію чоловічо-гендерного рольового стресу: "Чоловіки оточені соціальною інформацією, яка пояснює, що саме є мужнім (інформаційний тиск); вони винагороджуються, коли демонструють гендерно-сумісну поведінку, і зазнають покарання, коли їхня поведінка не відповідає ролі (нормативний тиск)" (Ш.М. Барн, "Соціальна психологія гендеру").
Тому нам необхідно створити ефективну політику рівноправності, яка б забезпечувала не лише правове підґрунтя гендерного балансу, але й реальні механізми реалізації гендерної рівності, створення середовища дотримання прав людини та виникнення цивілізаційного фону для зміни світогляду наших громадян щодо гендерних стереотипів.
Гендерна політика - це цілеспрямована діяльність державних інституцій та громадських об'єднань з метою забезпечення рівноправності між чоловіками та жінками, а також як сукупність необхідних заходів для розвитку та реалізації особистого потенціалу кожної людини, незалежно від статі, для збалансованого розвитку суспільства.
Мета державної гендерної політики: піднесення статусу жінок шляхом справедливого оцінювання суспільством подібностей та відмінностей між жінками та чоловіками, активізація жінок, забезпечення гідних умов для їх розвитку та самореалізації.
Завдання такої політики:
- виконання угод та рекомендацій Четвертої всесвітньої конференції та Спеціальної сесії генеральної Асамблеї ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у ХХІ столітті"
- створення відповідних механізмів управління на державному та регіональному рівнях.
В історичному екскурсі цікавим виявилось порівняння історії феміністичних рухів в Америці та Україні.
В Північній Америці у ХУП-ХУШ ст.. жінку вважали менш інтелектуально розвиненою, тому обмежували її доступ до освіти, професійної кар'єри, політичного життя та рівність з чоловіком перед законом.
Точка зору Руссо була дуже поширеною на той час в Америці: якщо казати про освіту жінки, то вона повинна відштовхуватися від потреб чоловіків, крім того, освіта веде до втрати жіночності.
В 30-х роках ХІХ ст.. багато жінок прийняли участь в боротьбі за відміну рабства в Америці, а починаючи з другої половини ХІХ ст. - за покращення умов свого життя. В травні 1863 року Сазан Єнтоні та Елізабет Стентон організували Національну Асоціацію Жінок, а у 1864 році зібрали 400000 підписів за прийняття Тринадцятої поправки і подали їх до Сенату. Боротьба за права чорних за право голосувати на виборах була відмежована від боротьбі жінок за це ж право, бо лідери чорних були впевнені у провалі своєї справи у разі її об'єднання з "непопулярною" темою.
14 и 15 поправки до Конституції США говорили о праве на голосування людей різної расової приналежності, але жінки не змогли добитися включення формулювання про "сексуальну приналежність" і це питання стало темою жіночого руху на наступні півстоліття.
Дочка Елізабет Стентон, Гєрріет Стентон Блетч заснувала організацію "Політична Спілка жінок". У 1896 - 1910 роках пройшов період "бою іграшкових барабанів" - в усіх шести штатах. Де піднімалося питання про голосування жінок. Воно було програне.
У 1910-1911 роках жінки добилися права на голосування під час референдумів у штатах Вашингтон і Каліфорнія із середньою перевагою у один голос по кожній виборчій дільниці.
Еліс Пол в ці роки використовувала техніку громадянської непокори та публічні голодування, парад протесту в день інагурації президента.
У 1916 році була створена Національна Партія Жінок. Коли США вступили в Першу світову війну, у відповід на декрет президента про те, що "війна надасть безпеки світовій демократії", партія виступила з плакатами "Демократія повинна починатися вдома".
26 серпня 1920 року жінки всіх штатів США отримали право на участь у голосуванні.
1923-1942 - Нац. партія жінок пропонує розглянути поправку до Конституції про рівні права для жінок. Поправка прийнята не була.
1930-ті роки - Велика Депресія, в цей період прийняті закони, згідно яким жінка перша втрачала роботу у державних установах.
Друга світова війна - жінки тимчасово прийняті на високооплачувані роботи на заводах.
1940-ві роки - створено дві новий організації: Ліга жінок-виборців та Спільна жіноча комісія з питань законодавства для лобіювання прийняття Поправки про рівність прав та рівних можливостей працевлаштування для жінок.
1963 - після 18 років лобіювання. Конгрес приймає акт про рівну оплату праці.
1964 - конгрес приймає Акт громадянських прав про заборону дискримінації жінок під час прийняття на роботу.
1966 - заснування Національної організації жінок
1971 - заснування "Національних Жіночих Політичних Зборів" для збільшення кількості жінок в політиці через зневіру у політиках-чоловіках, які не підтримують жіночих прав.
До 1993 року кількість жінок у законодавчих органах штатів зросла у 5 раз, в Конгресі - більше ніж в три рази.
1980-ті роки - жінки-активісти організовують різні лобістські організації, які зосереджують увагу на питаннях насильства, сім'ї, дискримінації, бідності, здоров'я і т.д.
Український жіночий рух виник як складова національно-визвольного руху у 50-60-х роках ХІХ століття, концентруючи свою увагу на благодійності, просвіті жінок та боротьбі жінок за право на середньо та вищу освіту.
З 1884 року почали створюватись першу жіночі організації, які готовили жінок до активного громадського життя, а з 90-х років - розпочався другий етап українського жіночого руху з формування громадсько-політичного та морально-етичного спрямування у жіночих товариствах.
Цей рух був названий феміністичним: він відвойовував максимальні можливості для освіти. Розвитку, діяльності та самореалізації жінок. Українські феміністки мало уваги приділяли питанням сім'ї та шлюбу, себто це був егалітарний фемінізм - "фемінізм рівності", тоді як сучасний фемінізм - це "фемінізм відмінності".
На початку ХХ століття жіночий рух політизується та диференціюється, у 1908 році у Санкт-Петербурзі відбувся І всеросійський жіночий з'їзд, гаслом якого були слова: "Жінки повинні самі прокласти собі дорогу до свободи, не надіючись ні на які партії, а лише на жіночу солідарність".
У 1919 році українські жінки об'єдналися у Союз українок Наддніпрянщини, Галичини та Буковини, який Н. Полянська-Василенко назвала "символом соборності України"; головною метою на цей період стає допомога війську.
У цілому український жіночий рух характеризує благодійність та жертовність, праця на благо суспільства.
На сучасному етапі розвитку жіночих громадських організацій можна зазначити про ефективність їх спільної роботи з органами державного управління. 20 березня 1999 року було проголошено Національну жіночу раду України як консолідуючий центр діяльності жіночих НДО. Правове забезпечення гендерної рівноправності, створення механізмів втілення в життя гендерної рівності, утворення середовища з пріоритетами прав людини - все це можливо досягти лише у співпраці з владою.
Досить показовими для картини громадської активності жінок можуть бути результати соціологічного опитування, проведеного активістами ініціативної групи партнерського проекту "Толока" ( було опитано біля 280 жінок).
На перше запитання про найактуальніші проблеми жінок найбільшу кількість голосів отримали такі варіанти відповіді: безробіття, рівень вуличної злочинності, медицина, власний бізнес.
На питання, що заважає жінкам приймати активну участь у житті територіальної громади, відповіді були про невміння захищати свої права, відсутність лідера, недостатній рівень освіти та професіоналізму.
71% опитаних жінок виявили бажання активної громадянської діяльності .
Серед шляхів активізації жінок були названі надання фінансової допомог, Центрів підтримки жінок, консультації, моральна підтримка з боку влади, але найменшу кількість голосів одержав шлях власної політичної діяльності у якості депутата місцевих рад.
Цікаво, що на питання, яким чином жінки хотіли б приймати участь у громадсько-політичному житті, найбільшу підтримку одержав варіант відповіді про надання фінансової допомоги тим, хто її дуже потребує, але за умови її дійсно цільового використання (згадуються рядки Анни Ахматової: "У своего ребенка хлеб возьми, чтобы отдать его чужому…" Жінки також хотіли б приймати участь у діяльності громадських організацій, органів самоорганізації населення, але в найменшій мірі вони холи б стати депутатом...
Після семінару ми, його тренери та модератори, вийшли, як із кам'яних копалень, мокрі та зморені, зі словами: "Важко ламати гендерні стереотипи"...
Коли на останньому етапі семінару - під час обговорення гендерних проблем на селі, одна жінка заявила, що таких проблем взагалі немає, вона пояснила це так: чоловіки скинули всі свої обов'язки на сільських жінок, на жіночі плечі, вони віддали їм свою "велику " владу - сільську раду (керуйте, жінки, будь ласка, нам не треба, бо всім відомо, яку "владу" має сільська рада), віддали всі, що залишилися, робочі місця (важка фізична праця в полі), віддали ведення домашнього господарства (сад - город), бо там пахати треба, дозволили жінкам їздити на заробітки (наприклад, в Італію), щоб прогодувати сім'ю, а самі взяли на себе велику роль сидіти вдома та оберігати сімейний "очаг ". При цьому учасниця семінару, жінка-депутат було обурена, навіщо ті жінки-феміністки у минулому відвоювали таку кляту "рівноправність", кому вона потрібна? І нам знову, разом з усіма учасниками семінару, вже після майже трьох годин роботи, прийшлося з'ясовувати, що вся ця ситуація і є проявом особливо загострених на селі гендерних проблем, а не їх відсутністю.
Всі учасниці семінару наголошували на безвладності жінок, на стереотипах у свідомості та безкультурності сільських чоловіків ("Що тут роблять одні баби та чому вони командують?" - це була репліка бізнесмена на протистояння "жіночої" сільської ради його незаконній купівлі землі).
І ще одна больова точка була нами виявлена на семінарі. Аналітики Фонду Співдружність, що провели у 2001 році в Києві І Міжнародну Ярмарку гендерних проектів, зробили наступний висновок: в сучасній Україні (хотіли, як краще, а вийшло, як завжди) політичне викривлення гендеру, який є по суті соціальною ідеєю, відображає неготовність українського суспільства до реалізації ідеї соціального партнерства (або паритетної демократії) в силу різних причин, і головне - через катастрофічну бідність більшості верств населення. Це приводить до того, що під час виборів жінки якраз і не будуть голосувати за жінок. Під час дискусії на нашому семінарі одна учасниця підкреслила відсутність можливості для сільських жінок, навіть депутатів сільської ради, займатися активною громадсько-політичною діяльністю через ту ж саму бідність: жінка повинна зранку до ночі працювати на власному городі, щоб продати власну продукцію, заробити гроші (інших засобів заробітку на селі немає) та оплатити навчання своїх дітей у вищих учбових закладах в Херсоні. Це головна мета жінки - дати вищу освіту своїм дітям, оскільки сільські діти не мають реальної можливості вступити у вуз на бюджетне місце через низький рівень їхньої шкільної освіти у селі. Після обговорення цього питання учасники семінару дійшли висновку, що проблеми бідності та освіти сільських дітей не вирішити самотужки кожній жінці на своєму городі, бо їх дітей спіткає така ж доля - важко заробляти на власному клаптику землі гроші для наступного покоління, і так буде без кінця..., як у пісні:
"Пусть дети-сироты его простят,
у них тоже путь такой:
если рыбак не вернулся назад,
он в море нашёл покой..."
Тільки громадська та політична активність жінок, їхня робота у Верховні раді по вирішенню соціальних проблем, подоланню бідності, забезпечення збільшення бюджетних місць в університетах та доступності вищої освіти можуть змінити на краще як становище жінок в Україні, так і стан держави взагалі. Тільки громадська діяльність жінок, які виховують своїх дітей як чесних громадян, може виховати справедливе правове громадянське суспільство, яке було б достойним наших дітей, їх мрій та сподівань.
Галина Бахматова,
заступник голови ХОО КВУ,
голова громадської організації Дирекція "Авангард-Центр"
