Наталія Чухим, кандидат філософських наук,
доцент національного університету ім. Тараса Шевченка, директор Київського Інституту Гендерних Досліджень.
Адреса: 03115, Київ, вул. Депутатська 32, кв. 61.
Тел. (044)450-56-95
В останнє десятиріччя в Україні з’явилась нова сфера наукового знання, яка повільно, проте неухильно заявляє про своє існування - “гендерні студії”. Незважаючи на те, що на заході ця тематика сьогодні привертає дуже велику увагу, ми не знайдемо в словниках в Україні ні значення слова “гендер”, ні тих коннотацій, які його супроводжують. Зазначимо, правда, що як саме поняття, так і ця сфера досліджень є новими не лише в Україні, але й на Заході, де вона власне й виникає.
“Гендерні студії”, або “Gender Studies” англійською мовою входять в науковий обіг в західноєвропейських країнах, США і Канаді на початку 80-х років. Ще в 60-ті роки поняття “гендер” в тому значенні, в якому воно використовується сьогодні, як “співвідношення людей різної статі” або “соціальний конструкт статі” було абсолютно невідоме і вживалось для описання лише граматичної категорії, яка дослівно перекладається українською мовою як “рід”. Вживання даного терміну за межами граматики вважалось абсурдом.
Сьогодні англомовні журнали з філософії, соціології, культурології 90-х років демонструють, що це поняття не лише ввійшло в сферу гуманітарного знання, але й стало усталеною темою і в інших європейських країнах, навіть в таких як Німеччина, де традиційно міркування про співвідношення статей мало особливе значення, простежується тенденція, хоча і менш інтенсивна. Великий інтерес, який сьогодні відчувається до гендера як поняття, що відкриває нові теоретичні і пізнавальні перспективи, свідчить про те, що в останні два десятиріччя відбулось не лише переосмислення проблеми взаємовідношення статей, але що співвідношення статей лише тепер стало сприйматись як форма соціальної організації. Аналогічні процеси відбувались в кінці ХVIII ст., коли значно розширили значення такі поняття як культура, клас, демократія.
Англійським відповідником слова “стать” є “sex”. Традиційно поняття статі використовувалось для визначення морфологічних і фізіологічних відмінностей. Проте в 70-ті роки з’являються окремі роботи з соціології і культурної антропології, які пропонують розрізняти поняття “sex” і “gender”. Ці роботи виходили з того, що крім біологічних відмінностей між чоловіками і жінками існує поділ на соціальні ролі, форми діяльності, відмінності в поведінці, ментальних, емоційних характеристиках. Введення нового поняття було спричинене необхідністю подолання концепцій, які розглядали різні статеві риси і ролі як виявлення “природних” властивостей. Культурна антропологія переконливо довела, що те, що в одному суспільстві оцінюється як жіноча характеристика, в іншому може вважатись ознакою чоловіків. Таким чином статева (чи точніше гендерна ) роль переставала розглядатись як виявлення наперед заданої природи, а бралась як система очікувань адекватної поведінки, при цьому гендер розглядався не як природня стать, а як “соціально-культурний конструкт”. З цієї точки зору деякі характеристики жінок, наприклад, емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість на сім’ю і дітей поставали не природними властивостями, а характеристиками, сформованими певним типом суспільства. Таким чином виявилось, що поняття “жіночість” і “мужність” обумовлені культурою і мають багатоманітне значення.
Однією з перших робіт, яказвернула увагу на існування системи стать-гендер була робота Гейл Рабін (Rubin) “Обмін жінками” (1947 р.) Використовуючи методи психоаналіза та структурної антропології, вона дослідила символічне значення факту обміну жінок в архаїчних суспільствах, прийшовши до висновку, що саме обмін жінок між племенами відтворює чоловічу владу і структури ідентичності, які відносять жінок виключно до сімейної сфери і оцінюють їх як біологічний фактор. Це породжує статево-гендерну систему як набір угод, через які суспільство трансформує біологічну сексуальність в продукт людської активності. Іншими словами, гендерна система, яка конструює дві статі як відмінні, нерівні і взаємодоповнюючі, фактично є системою влади і домінування, метою якої є концентрація матеріального і символічного капіталу в руках батьків.
Теорія гендера знайшла подальшу розробку насамперед в жіночих та феміністичних студіях, проте на відміну від них, вона акцентувала увагу не на проблемах жінок, а на взаємовідношенні жінок і чоловіків у суспільстві. Гендерні студії стали тим відгалуженням феміністичної теорії, яке наголошувало, що неможливо адекватно зрозуміти становище жінки в суспільстві без аналізу і розуміння гендерних відношень. Поняття гендера виявилось надзвичайно продуктивним не лише для теоретичних концепцій, але й для тих політичних теорій і практик, які виходили з необхідності зміни соціального становища жінок у суспільстві.
Психолог Рода Унгер у роботі “Про редифініцію понять стать і гендер” запропонувала застосовувати слово “стать” лише по відношенню до специфічних біологічних аспектів людини і використовувати слово “гендер”, коли мова йде про соціальні, культурні і психологічні аспекти. Таким чином, щоб описати співвідношення статей у суспільному значенні, довелось відмовитись від поняття розрізнення статей, яке базувалось на утвердженні біологічних особливостей, і насамперед тому, що таке розрізнення передбачало незмінність жіночих і чоловічих статевих ролей, що не лише сприяло легітимації патріархальної системи влади, але й розглядало її як природньо дану. Розрізнення понять стать і гендер мало сприяти усуненню цього причинного зв’язку і вести до усвідомлення того, що поняття “жіночість” і “мужність” обумовлені багатоманітністю культурних значень.
Якщо статеві особливості ставляться у залежність не від біологічних параметрів, а від соціально-культурних класифікацій, то відношення між статями не може більше розумітись як репрезентація природнього порядку, а повинне розглядатись як репрезентація внутрішньокультурних систем правил. “Гендер не можна ототожнювати з “природнньою” статтю. Скоріше мова йде про репрезентацію деякого відношення , яке є основою для відношень індивідуума і суспільства і базується на сконструйованій і усталеній опозиції двух біологічних статей”. (1, 4)
Новий концепт не лише принципово відрізнявся від багатовікової “філософії статей”, яка в цьому питанні виходила із принципів есенсеалізму, але й від соціологічної теорії ролей ХХ сторіччя, яка також відмовлялася від ідеї біологічної визначеності статевих характеристик. Так Т. Парсонс, намагаючись встановити зв’язок між особистими і суспільними структурами на основі концепта статевих ролей, описував моделі або зразки, які лежать в основі різних соціальних ролей жінок і чоловіків і не можуть бути пояснені посиланням на біологічні дані. Проте з позицій цієї теорії не вдавалось пояснити відхилення жінок від “природньої ролі”, зокрема масовий протест жінок проти традиційної жіночої ролі, описаний в роботі Бетті Фрідан “Жіноча містика”. Це стало зрозумілим тоді, коли був поставлений під сумнів розподіл на особистість і роль, а також природні жіночі і чоловічі властивостей. Саме це і стало початком власне гендерних теорій.
Розрізнення понять гендер і статева роль опирається на вимогу фемініської критики проаналізувати механізм панування і гноблення, пов’язаний із статевими рольовими установками і таким чином переосмислити категорії, що використовуються при описанні суспільно-політичних процесів. Важливою роботою в цьому відношенні стала книга Адрієн Річ “Народжена жінкою: материнство як досвід і інститут”. Однією з важливих ідей цієї роботи стала ідея, що гендер не є монолітною категорією, яка робить всіх жінок одними й тими ж, що гендер, скоріше за все, є знаком позиції субординації, який супроводжується і уточнюється рядом владних варіацій.
В 80-ті роки намічається перехід від аналізу патріархата і специфічно жіночого досвіду до аналізу гендерної системи. Слід зазначити, що розрізнення жіночих, феміністичних і гендерних досліджень означало не їх чітке розмежування, а скоріше перестановку акцента, коли жіночі дослідження, орієнтовані, передусім, на жіночий досвід і жіночу суб’єктивність, а також аналіз патріархату, включаються в більш широкий контекст через аналіз гендерної системи. Спостерігається поступовий перехід від акцента на “додавання жіночого фактора” до аналізу того, як гендер існує, конструюється і відтворюється в усіх соціальних процесах.
Категорія гендера роз’яснювала, що включення жіночих досліджень в теоретичне знання не обмежується включенням знання про жінок і їх досвід в ту чи іншу сферу, а означає зміну взаємозв’язку аргументів і обгрунтувань всередені відповідної дисципліни.
В 80-ті, 90-ті роки гендерні дослідження в західних країнах стають досить поширеними, проникаючи в академічні дисціпліни. “…розуміння значення співвідношення статей в історії – і, звичайно, не в меншій мірі, нашому сьогоднішньому суспільстві – для більшості з нас є новим. Цим розумінням ми, насамперед, нерідко завдячуємо неприємній настирливості жінок і жіночих досліджень. До недавнього часу наука наука, що розвивалась чоловіками, не бачила тут взагалі ніяких проблем. Саме тому цей наш прогресс в пізнанні не мав наукового походнення, а був нав’язаний нам, чоловікам, як і багатьом жінкам - жіночим рухом”, писав в кінці 80-х років німецький історик Рейнгард Рюруп (2, 157).
Розвиток цих досліджень виокреслив як складність в розумінні гендера, так і різноманітність методів дослідження гендера. Одним з найбільш поширених є розуміння гендера як соціальної конструкції, в межах якого розглядається конструювання гендера через різні інститути соціалізації, культуру, поділ праці. В межах цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відношень між жінками і чоловіками , яка не лише характеризує їх відношення у сім’ї, але й визначає їх соціальні відношення в основних інститутах суспільства. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує основану на статевій ознаці соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, пов’язані з гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними домінування і влади. На думку Джоан Скотт, усвідомлення гендерної приналежності - конституюючий елемент соціальних відношень, основанних на сприйнятті міжстатевих відмінностей, а стать – це пріорітетний спосіб вираження владних відношень.
В межах жіночих досліджень виокреслились дещо інші підходи дослідження гендера. Це, насамперед, розуміння гендера як ідеологічного конструкту і як суб’єктивності. Таке розуміння сьогодні існує передусім в теоретичних побудовах радикального фемінізму, який спрямований на артикуляцію специфічного жіночого досвіду, дослідження того, які конкретні соціальні структури і процеси формують умови жіночого існування і вивчають проблеми жіночої суб’єктивності (ідентичності). Тут проблематизуються суперечності, які існують між домінантними інституалізованими визначеннями жіночої природи і жіночої ролі в суспільстві і нашими суб’єктивними переживаннями відносно функціонування цих інститутів.
Найбільш плідним у філософських дослідженнях виявився аналіз гендера як культурної метафори, який здійснювався в межах постмодерніських концепцій під впливом теорії деконструкції Жака Дерріди. Термін “деконструкція” означає процес розгадування метафор, викриття їх прихованої логіки, яка зазвичай існує у вигляді бінарних опозицій ( культура-природа, суб’єкт-об’єкт, чоловік-жінка). Принциповою позицією Дерріди, на відміну від структуралізму Леві-Строса, який виходив із констатації цих бінарних опозицій, є теза, що не існує чистих розрізнень без домінації, що в такій опозиції одна сторона завжди підпорядкована іншій. Сенс операції деконструкції полягає у викритті того чи іншого поняття як ідеологічно сконструйованого, а не простого відображення реальності. Зрозуміло, що в поле гендерних досліджень, насамперед, потрапила опозиція “чоловік-жінка”. В фемініських дослідженнях давно зверталась увага на існування культурно-символічних рядів, які включають елементи жіночого і чоловічого, що опираються на опозицію природа - культура. Їх існування передбачає наявність ціннісних орієнтацій і установок, сформульованих таким чином, що все, що визначається як чоловіче або ототожнюється з ним вважається позитивним, значимим і домінуючим, а те, що визначається як “жіноче” - негативним, вторинним і субординованим. Це стосується не лише метафори “природа”, але й таких метафор як “чуттєве, тілесне, гріховне” на противагу “раціональному, духовному. божественному”. Це виявляється не лише в тому, що чоловік і чоловічі предикати є домінуючими в суспільстві, але в тому, що чисельні феномени й поняття, не пов ’ язані із статтю, визначаються саме через цей культурно-символічний ряд, створюючи ієрархію всередині вже цих – нестатевих пар понять. При цьому багато явищ і понять приймають гендерне забарвлення.
Таким чином гендер постає аналітичним поняттям для розкриття внутрішніх механізмів формування західної культури. Адже при побудові системи знання, зокрема філософського, постійно використовувались деякі базисні онтологічні очевидності – світло і темрява, біле і чорне, чоловіче і жіноче і так далі. Стійкий характер біологічної визначенності статі дозволив говорити про жіноче і чоловіче як про деякі “начала”. Задіянність чоловічого і жіночого як онтологічних начал в систему інших базових категорій трансформує їх власний, первісний природний смисл. Стать стає культурною метафорою, яка передає відношення між духом і природою. Таким чином, як бачимо, стать виконує роль культурно-формуючого фактора, а гендерна асиметрія є одним з головних факторів формування західної культури.
Проте постмодерніський вихід за межі ессенціаліського погляду на існування єдиної специфічної “сутності” жінки або чоловіка призвів до проблематизації самого поділу на стать і гендер. Ця проблема була гостро поставлена в межах чорного фемінізму. Різні жінки і чоловіки належать до різних рас, етнічних груп, соціальних класів: про який одиничний суб’єкт можна говорити в такому випадку, яку групу жінок чи чоловіків можна вважати представниками категорії. Ця проблему розглядає в роботі “Незручність статі” ( Gender Trouble) Джудіт Батлер . Виходячи з ідей “Історії сексуальності” Мішеля Фуко, де він показав, що тіло, яке традиційно розглядалось як “природнє” має свою історію, тобто наше розуміння жіночого/чоловічого тіла з самого початку опосередковане культурою і соціумом, вона наводить аргументи, щякі унеможливлюють поділ на гендер і стать, оскільки саме тіло розуміється як соціальна конструкція. Це приводить до парадоксальних висновків: якщо не існує ніякої “природньої” міжстатевої границі, то й тілесні ознаки повинні сприйматись як визначальні ознаки в межах культури. Тобто якщо поділ на “жіноче” і “чоловіче” може бути зрозумілий як культурна конструкція, то не існує біологічної детермінації нашої тілесності взагалі. “Конструктивізм” Дж. Батлер викликав сильну критику з боку багатьох дослідників . “Якщо я не маю статі, чому я боюсь ходити одна вночі?” – мала назву одна із статей, де містилась критика Батлер. Подальша дискусія показала, що проблема суперечності між “біологічним детермінізмом” і “соціальним конструктивізмом” залишається не вирішеною .
Існуюча різноманітність підходів до проблеми гендера, а також наявність певної кризи в розробці теорії самі по собі є свідоцтвом ступені її розвиненості і теоретичної глибини. Використання гендерного підходу в гуманітарному пізнанні надає широкі можливості для переосмислення культури але разом з тим необхідно усвідомлювати, що це це не просто нова теорія, а теорія прийняття якої передбачає зміну ціннісних орієнтирів і перегляд багатьох усталених уявлень.
